Замах у Монако як інформаційна операція для обрання Ле Пен?
Перше, що привертає увагу в цьому замаху, — неспівмірність завданню засобів ураження. Друге — місце, тобто країна, де його було скоєно.
Давайте об’єктивно: ліквідувати одну людину можна значно меншою кількістю вибухівки. І, якщо чесно, під’їзд будинку в Монако, де мешкає ціль, — точно не найкраще місце. Просто тому, що там на 101% є відеоспостереження.
Тепер трохи про саме Князівство Монако. Усе, що розташоване в межах його кордонів, — це “святі місця” світової “еліти”. Наприклад, саме там можуть призначати зустрічі кримінальні авторитети, які замовили одне одного, коли їхнє оточення втомлюється від багаторічної війни. Якщо ви хочете побачити двох очільників ворогуючих наркокартелів за одним столом, то це, найімовірніше, буде в Монако.
Там ліквідатори Моссаду чи ЦРУ можуть пройти повз терориста, на якого нібито виписано “ліцензію” на ліквідацію. На вулицях Монако його, ймовірно, навіть не спробують затримати.
Також Монако вважають місцем, звідки не так просто домогтися екстрадиції за запитом іноземного суду. Тому там можуть відкрито проживати особи, які фігурують у міжнародних розшукових базах. Допоки в тебе є кошти, щоб жити в Монако, і допоки ти не порушуєш місцевих законів, тебе навряд чи затримають або заарештують.
І ось у такому заповідному місці скоєно замах на родину Вадима Єрмолаєва.
Уявіть шок серед “населення” Монако, де вулицями пішки або на кабріолетах пересуваються люди, які в інших країнах їздять винятково броньованими автомобілями та під охороною.
Треба віддати належне місцевій поліції: версія про причетність українських спецслужб не була основною у цій справі. Чому український напрямок від самого початку, на думку слідчих, був малоймовірним? Аргументів кілька.
Сучасні кілери — це, зокрема, оператори дронів. Про засоби радіоелектронної боротьби в Монако навіть говорити смішно. Але навіть якщо припустити їхню наявність, то оптоволокно завдовжки 15–20 кілометрів могло б забезпечити “адресне щастя”. А головне — без супутніх жертв. І це лише одне з найпростіших гарантованих рішень.
А тут — рюкзак із вибухівкою, відірвані ноги, вибиті шибки, втеча під камерами. І, попри миттєву реакцію поліції, виконавиця швидко зникає за межами системи спостереження Монако.
Так не буває. Точніше, раніше такого не було.
Як, імовірно, готувалися вбити Єрмолаєва
Тут я заходжу на територію припущень, спираючись на офіційні повідомлення, домисли та власну, не надто надійну логіку.
Поки що винесемо за дужки трагічну долю виконавиці та її горе-спільників — про це буде нижче. Візьмемо до уваги лише те, що вона обов’язково мала знати про об’єкт.
Для початку вона мала знати:
- адреси проживання, маршрути пересування та сталі звички — без цього неможливе планування;
- відстань до найближчого поліцейського відділку та час реакції місцевої поліції — без цього неможливо спланувати відхід;
- маршрути пересування поліцейських патрулів, які в Монако нерідко використовують цивільні автомобілі, — без цього можна потрапити до рук правоохоронців ще до виконання завдання;
- місце переховування після замаху.
ЄС — не те місце, де рятують лише швидкість і відстань. Власне, на цьому вона й попалася. Тут працює схема: “відрив — переховування — повільний відхід”.
А це означає запас їжі, коштів, підготовлене житло, сусідів, яким і на думку не спаде щось запідозрити. А головне — час.
І це далеко не повний перелік того, що потрібно зробити на етапі підготовки. А тепер дивимося на цю панянку й уявляємо тривале, неквапливе спостереження протягом кількох місяців у її виконанні.
Уявили? Бо мені не вдається.
По-перше, не вдається тому, що вона мешкала в Німеччині. Не знаю, наскільки добре вона володіла німецькою, але це точно не та мова, якою зручно спілкуватися на півдні Франції та в Монако. Там говорять французькою. Зручно було б також спілкуватися італійською. Підійшла б і англійська, але рівень довіри вже був би іншим.
До речі, який у неї був паспорт? Якої країни?
По-друге, у неї настільки “непримітні” для Монако зовнішність, фігура і, припускаю, поведінка, що на записах камер вона не просто з’явилася б — її гарантовано почали б перевіряти.
Власне, її й перевіряли, тому так швидко встановили особу.
Тепер уявімо її спостереження за місцевою поліцією, включно з “перевіркою реакції” в зоні оперативного інтересу. Треба, до речі, переглянути, що французькі ЗМІ публікували про цю місцевість протягом року. Мало статися щось “перевірочне”: сварка водіїв, невелика бійка або якийсь “перформанс” із піротехнікою.
І це явно робила не сама кілерка.
По-третє, маршрут відходу. Тепер ми знаємо, як вона залишала місце злочину, через які країни рухалася і де перетнула кордон України.
Але це точно не її схема. І, за всієї поваги до конспірології, навряд чи вона була плодом розуму її заарештованих спільників. Обсяг забезпечення маршруту, навіть пальним, явно продумали задовго до замаху. Можливо, навіть задовго до отримання самого замовлення. І навряд чи це робили її затримані товариші.
Про сумну долю кілерки
Світлої пам’яті Анастасії Березовської, підозрюваної в замаху на родину Вадима Єрмолаєва.
Вона повернулася в Україну. І, як подейкують, навіть встигла написати щось на зразок сповіді про своє важке жіноче життя.
Ба більше, ходять чутки, що її тіло виявили значною мірою завдяки її особистим записам у тій самій “письмовій сповіді”.
На цьому тлі досить дивно виглядає коло затриманих. Один — чинний співробітник ГУР Владислав Реут. Другий — колишній співробітник МВС Віталій Жикович.
І хтось із них, за інформацією ЗМІ, нібито розтрощив їй голову з пістолета ПБ, а інший указав, де перебувало тіло. Там само знайшли гільзи — це дуже важливий факт. Він може свідчити про те, що стрілець був упевнений у своїй безкарності в цьому епізоді.
Саме тому чуткам у цій частині історії я схильний вірити більше.
А скільки країн їй потрібно було перетнути?
Для початку — вибратися з Монако. Далі маршрут пролягав через Францію. Там що ближче до Монако, то професійнішими є поліція, контррозвідка та інші служби, які французи могли оперативно залучити.
Потім — ще щонайменше дві країни. Далі, вже перебуваючи в розшуку, потрібно було перетнути кордон України.
Перепрошую за цинізм, але чи не простіше було “загубити” пані Анастасію десь поблизу узбережжя самого Монако? Можна було зробити так, щоб вона зникла безвісти. Можна було б інсценувати передозування або автомобільну аварію.
Мовляв, не впоралася з керуванням, тікаючи від поліції. Зрозуміла й цілком життєва ситуація. Там навіть княгиня, колишня американська кінозірка Грейс Келлі, загинула в автомобільній аварії.
Або ж вона могла б нібито підірватися, готуючи ще один рюкзак для наступної цілі. Там таких цілей вистачає. Умовно кажучи, рюкзаками можна було б знищити цілий будинок, а саму Березовську перетворити на фрагменти для ДНК-експертизи.
Але ж тут — така жага до життя, такий талант до маскування, такі навички перетину кордонів із країною, що воює.
І все це — заради чого? Щоб померти й бути знайденою?
Тому своїм параноїдальним розумом я припускаю, що панянку привезли, навмисно засвітили під час підготовки, криваво викрили й адресно вивезли саме в Україну.
Не знаю, що саме їй розповіли затримані чоловіки і коли. Можливо, навіть у момент особливої близькості. Але це було щось просте й точно не про кохання.
Чому обрали саме її? Тут усе просто: інші, ймовірно, не погодилися б.
Бо вона не була професійною ліквідаторкою. Вона не знала основ планування операцій. Не знала країн і територій, де, якщо ти не смертник, працювати не можна. Це насамперед Ватикан, Монако, Ніцца, Женева та Сінгапур.
Вона не знала навіть головного правила: ліквідатор ніколи не проводить розвідку особисто в місцях із тотальним відеоспостереженням.
Є ще багато того, чого не знала вона і, ймовірно, не знали обвинувачені Реут та Жикович. Але це знають усі без винятку профільні підрозділи розвідувальних структур світу.
Тому єдина правда, яку ми почули в суді, може полягати в тому, що операцію проводили без погодження з керівництвом.
Припускаю, хтось з обвинувачених мав перебувати десь поблизу Монако, щоб убити Анастасію Березовську після виконання завдання. Але він або обидва вже могли перебувати під пильним спостереженням внутрішньої безпеки. Тому виїзд до ЄС їм не погодили.
Напишу більше: дуже ймовірно, що ліквідація та поховання тіла могли потрапити на записи камер відеоспостереження внутрішньої безпеки ГУР або СБУ.
Тому, коли обвинувачені в суді перекладають один на одного відповідальність за страту Анастасії Березовської, вони можуть робити це даремно. Хто саме стріляв, імовірно, вже відомо.
Звідси запитання: чи могли українські спецслужби брати в цьому участь саме як державні структури? На мою думку, ні.
А ось ворожі спецслужби або кримінальні структури цілком могли використати двох людей для проведення стратегічної інформаційної операції.
Простіше кажучи, Реут і Жикович могли взяти стороннє комерційне замовлення. Принаймні приблизно так я це бачу.
Повноцінного забезпечення операції, схоже, не було. Кошти, надані замовником, могли осідати в кишенях виконавців. На цьому тлі Реут і Жикович залучили біженку, яка орієнтувалася в подібних справах приблизно за художніми фільмами.
Чому Єрмолаєв?
А чому ні?
P.S.
Трохи про походження слова “еліта”.
Еліта — це загиблі воїни. “Зі щитом або на щиті”, — нібито казали спартанки, подаючи чоловікам щити.
А тепер подивіться на ці “унікальні, сповнені чеснот і захмарного розуму обличчя” і скажіть собі, скільки з них готові опинитися на щиті за батьківщину, будь-яку, чи народ, будь-який?
