”Права рука” Поплавського? Як Інна Костиря на кілька місяців очолила Палац ”Україна”

Ще до того, як стати проректоркою Київського національного університету культури і мистецтв (КНУКіМ) та фігуранткою скандалу довкола списаної дисертації, Інна Костиря встигла очолити одну з найпомітніших культурних установ країни — Національний палац мистецтв “Україна”. Ця історія розтягнулася лише на кілька місяців, але виявилася показовою: вона розкриває, як особисті зв’язки можуть відкривати двері до керівних крісел швидше, ніж професійний досвід.

Детальніше – у сюжеті Галини Капустинської для “Стоп Корупції ТБ”.

Несподіване призначення 2014 року

У 2014 році Інна Костиря несподівано очолила Національний палац мистецтв “Україна” на посаді генеральної директорки. Слово “несподівано” тут не є перебільшенням — медіа тоді прямо писали, що призначення активно лобіював Михайло Поплавський, а саму Костирю в журналістських колах називали його “правою рукою”.

Для розуміння контексту: Поплавський — постать добре відома в українській культурно-освітній сфері, багаторічний ректор Київського національного університету культури і мистецтв, чия вага та зв’язки дозволяли впливати на кадрові рішення далеко за межами очолюваного ним вишу. Те, що людина з його оточення отримала керівну посаду в одній з найбільших концертних площадок країни, на той момент лише підтвердило усталену репутацію такого способу кадрових призначень у галузі.

Звільнення вже за кілька місяців

Тріумф виявився короткочасним. На посаді Костиря протрималася недовго: вже в липні того ж 2014 року її звільнили, а фінансово-господарську діяльність підприємства почали перевіряти. Швидкість, з якою відбулося і призначення, і звільнення, сама по собі викликає запитання: що саме встигло статися за ці кілька місяців, аби керівниця настільки стрімко втратила посаду?

Костиря не змирилася з рішенням мовчки — вона двічі намагалася оскаржити своє відсторонення в суді: в адміністративному та цивільному порядку. Результати цих спроб виявилися різними. В адміністративному провадженні їй відмовили, оскільки суд визначив спір як трудовий, а не публічно-службовий — тобто формально відніс конфлікт до категорії звичайних трудових спорів, а не до сфери публічного управління. У цивільній же справі провадження відкрили і призначили розгляд, що означає: питання про законність її звільнення, принаймні на процесуальному рівні, залишалося відкритим.

Чоловік як “фактичний куратор”

Окремої уваги заслуговує ще один персонаж цієї історії — чоловік Костирі, Борис Новожилов. За даними медіа, впливу на роботу Палацу зазнав не лише Поплавський: фактичним куратором установи називали саме його.

Ця деталь важлива, бо вона змінює масштаб історії. Йдеться не просто про одноосібне призначення “своєї людини” на керівну посаду, а про ситуацію, коли впливом на культурну установу державного значення могли одночасно користуватися одразу кілька осіб, пов’язаних між собою родинними та особистими зв’язками, — притому жодна з них формально не обіймала посаду директора чи керівника закладу.

Чому ця історія має значення сьогодні

Епізод з Палацом “Україна” міг би залишитися просто короткою сторінкою в кар’єрній біографії Костирі, якби не одна обставина: він вписується у ширшу закономірність. Та сама схема — стрімке отримання керівної посади завдяки особистим зв’язкам, а не професійним заслугам — простежується і в подальшій кар’єрі Костирі в системі КНУКіМ, і в історії з докторською дисертацією, значна частина якої виявилася запозиченою без належних посилань, і в обставинах, за яких вона балотувалася до Верховної Ради.

Читати також: каблучка за 700 тисяч євро й дисертація зі 190 “запозичених” сторінок: статки та кар’єра проректорки Костирі.