Застава чи ”кешбек” для кримінальних грошей: справа ”Мідас” загострила проблему мільйонних внесків

Останній кейс НАБУ і САП порушив важливе питання про застави. Ми часто бачимо ваші коментарі про те, що “зловили і відпустили”. Поговоримо детальніше про запобіжні заходи, а саме про заставу.

Застава у кримінальному процесі має дуже зрозумілу мету. Вона повинна гарантувати належну поведінку підозрюваного та виконання ним покладених судом процесуальних обов’язків. У справах НАБУ і САП це одна з найбільш поширених альтернатив триманню під вартою. Втім, як свідчить практика, у деяких випадках застава перестала бути запобіжником і сама стала елементом кримінальної економіки.

Візьмемо справу “Мідас”. Десятки і сотні мільйонів гривень вносяться як застави за топпосадовців із рахунків компаній, які формально не мають до цих людей жодного відношення. Це нікому не відомі фірми із сумнівною господарською діяльністю. Їхні засновники та директори часто не можуть пояснити ані чим насправді займаються їхні компанії, ані чому вони раптом вирішили внести мільйони гривень застави за підозрюваних. Не можуть, бо за ширмою таких підставних осіб стоять інші люди – реальні бенефіціари цих компаній. Люди, які не хочуть, щоб про їхню участь стало відомо.

Механізм, як ми побачили, достатньо простий. Джерелом коштів є готівка, акумульована в результаті протиправної діяльності. Для потреб підозрюваного її фактично обмінюють на безготівкові кошти, які вже знаходяться на рахунках компаній. Після цього саме компанія формально виступає заставодавцем і перераховує гроші на відповідний рахунок.

У справі “МІДАС” розцінки за таку послугу були різними. Ми отримували інформацію про 10%, 15% і навіть 30% від суми застави. Тобто це вже не просто спосіб допомогти конкретному підозрюваному. Це ще і доволі прибутковий бізнес.

Здавалося б, саме тут мав би спрацювати фінансовий моніторинг, одним із ключових завдань якого є протидія легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом. Але на практиці воно працює інакше – гроші перераховуються, застави вносяться, а підозрювані виходять на волю.

І проблема, на мою думку, навіть не в тому, що той чи інший підозрюваний вийшов із СІЗО. Співучасники злочину можуть використовувати кошти злочинного походження без належної перевірки їх законності, щоб забезпечити звільнення з-під варти іншого учасника цієї ж злочинної діяльності.

І тоді фактично застава стає платою за мовчання. Видатки кримінального середовища на збереження самого себе. Сьогодні вони внесли заставу і звільнили людину, яка, за версією слідства, отримувала мільйони доларів хабарів. Завтра – допоможуть їй порушити покладені судом обов’язки, виїхати з країни та жити своє краще життя десь за кордоном.

А застава виходить стає кешбеком для держави.Саме тому правила визначення застави та процедура її внесення потребують негайних законодавчих змін.

Зареєстрований законопроєкт №15388 від 8 липня 2026 року може стати хорошою основою для таких змін. Держава повинна перевіряти компанію, яка раптом вирішила внести за підозрюваного десятки мільйонів гривень.

Хто її реальний власник? Звідки у неї ці гроші? Які відносини пов’язують заставодавця з підозрюваним? І головне – чи мають ці кошти законне походження?

На ці запитання потрібно відповідати до того, як гроші виконають свою функцію і двері СІЗО відчиняться.

Застава має залишатися дієвим запобіжним заходом, а не кешбеком від вкрадених активів.

Читати також: Корупція в тилу б’є по Україні не менш боляче, ніж російські атаки, зриваючи оборонні процеси й забираючи людські життя.