”Найближчі пів року – критичні”: як Україні не втратити ”вікно можливостей” у війні?

В Україні не вщухають протести із закликами до відставки Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського – критика стосується як можливого протистояння між Сирським і колишнім міністром оборони Михайлом Федоровим, так і резонансних випадків на фронті (зокрема, йдеться про медійний скандал довкола полку “Скеля”). Втім, за оцінками бойових командирів, найближчі пів року можуть стати переломними у війні – і це саме той період, коли Україні потрібні не ротації вищого армійського керівництва, а керованість війська і послідовність управлінських рішень.

Наскільки обґрунтовані претензії суспільства до Сирського, чи здатен хтось ефективно його замінити і чи доцільна взагалі зміна військового командування у період, коли війна наближається до вирішальної фази? На чому саме варто сконцентруватися, аби не втратити “вікно можливостей”, яке може з’явитися в України на тлі виснаження армії рф?

На тлі кризи Президент провів зустрічі із фронтовими командирами

17 липня Володимир Зеленський повідомив, що провів окрему зустріч із командиром Третього армійського корпусу бригадним генералом Андрієм Білецьким і заслухав його доповідь про ситуацію на фронті. У дописі президент подякував за стійкі позиції корпусу – йшлося про обстановку на Харківщині та Донеччині, можливі подальші кроки росіян і завдання українських сил щодо оборони. Зеленський підкреслив: фронтові позиції мають залишатися достатньо міцними, щоб захищати незалежність і національні інтереси держави – і на полі бою, і в дипломатичній площині. Окрему увагу він приділив питанню забезпечення підрозділів.

https://t.me/V_Zelenskiy_official/20013

За день до цього Зеленський заслухав доповіді й інших бойових командирів щодо найгарячіших напрямків фронту — від командувача Сил безпілотних систем Роберта Бровді, командирів “Азова” та “Хартії” Дениса Прокопенка й Ігоря Оболєнського, заступника командувача ДШВ Андрія Ткачука та в. о. командира 19-го корпусу Валерія Скреда. Президент відзначив ефективність програми справедливого розподілу особового складу між бригадами (діє з грудня минулого року) та ідею масштабувати досвід “Хартії” із залучення іноземних добровольців на інші підрозділи, а також подякував командиру “Азова” за увагу до процесу обмінів полонених.

Примітно, що наприкінці травня Андрій Білецький зробив прогноз щодо перспектив фронту: на його думку, вже за 6–9 місяців у війні може настати переломний момент, а найближчі пів року — критичні.

Як писав Reuters, генерал вважає, що Україна має “вікно” приблизно у пів року, щоб перехопити ініціативу в росіян і посилити переговорну позицію перед можливими мирними перемовинами. На його оцінку, російська армія зараз виснажена й нездатна на великі прориви — тож якщо українські сили зможуть нарощувати й утримувати темп наступальних дій кілька місяців поспіль, це дозволить перехопити ініціативу вздовж лінії фронту і змусити рф відмовитися від планів на ще не окуповану частину Донеччини. Саме це питання лишається каменем спотикання у застряглих мирних переговорах за посередництва США.

Аналітик фінської групи Black Bird Джон Гелін підтвердив оцінку Білецького щодо виснаження росіян, хоча зазначив, що й Україна стикається з дефіцитом особового складу.

Як Україні не втратити це “вікно можливостей”? І чому саме зараз зміна Головнокомандувача Збройних Сил України – не на часі?

Те, наскільки реалістичним виявиться озвученийБілецьким сценарій, значною мірою залежить від спроможності всієї української армії – а отже, й від стійкості системи управління військом та від того, хто буде головнокомандувачем.

Варто зауважити, що Олександра Сирського часто критикують через призму емоцій та політичних симпатій. Але головнокомандувача під час великої війни варто оцінювати передусім за тим, у якому стані він прийняв армію, які завдання стояли перед ним і що зміг зробити противник.

Сирський очолив Збройні сили в лютому 2024 року – у момент, коли українські підрозділи були виснажені, американська допомога затримувалася, перевага рф в артилерії на окремих напрямках була десятикратною, Авдіївка перебувала під загрозою оточення, а ворог готував нові наступальні операції.

За цих умов від нього вимагали не красивих слів і не швидких символічних перемог. Його головним завданням було не допустити стратегічного обвалу. І цього обвалу не сталося.

Саме за командування Сирського ЗСУ здійснили організований вихід з Авдіївки, щоб не перетворювати місто на пастку для бригад, зупинили російський наступ на Харківщині влітку 2024-го та провели Курську операцію — одну з найнесподіваніших операцій війни, коли українські війська вперше перенесли бойові дії на територію росії.

Паралельно системного характеру набули далекобійні удари по військових об’єктах і паливній інфраструктурі рф, а також масштабування дронових підрозділів, розгортання рот РЕБ у бригадах і перехід до корпусної системи управління – тієї самої, у межах якої тепер діє й Третій корпус Білецького.

За Сирського системного характеру набули далекобійні удари по військових об’єктах, складах, аеродромах, підприємствах ВПК і паливній інфраструктурі росії. Принцип “бий здалеку” став одним із ключових принципів застосування Збройних сил.

Попри поширений образ “генерала старої школи”, саме в період його керівництва відбулося масштабування дронових підрозділів, інституціоналізація Сил безпілотних систем, розгортання рот РЕБ у бригадах, розвиток роботизованих платформ і системне включення дронів та РЕБ у підготовку військовослужбовців.

Головна перевага Сирського – системність.

Він – командувач тривалої війни, у якій потрібно щодня утримувати тисячокілометровий фронт, зберігати армію, завдавати противнику неприйнятних втрат і одночасно змінювати систему просто під час бою.

Головнокомандувач армії під час війни за визначенням не може бути популярним – непопулярною є сама війна. Оцінювати його слід за здатністю вести бойові дії, а не за підтримкою в соцмережах чи серед блогерів: керівництво мільйонною армією не підпорядковується логіці рейтингів чи публічних симпатій. Дискутувати про управлінські рішення, критикувати окремі операції чи підходи – цілком нормально, але це принципово інше, ніж цькування діючого головнокомандувача, яке б’є не лише по конкретній людині, а й по повазі до самої інституції.

Значна частина претензій, які звучать на протестах, насправді адресована не персонально Сирському, а цілому комплексу проблем – мобілізації, самому факту війни, необхідності воювати піхотою, а не лише дронами, окремим трагічним випадкам. Але якщо усунути головнокомандувача, жодна з цих проблем не зникне, бо має інші, глибші причини. Потреба в мобілізації не стане меншою, дефіцит людей і складність оборонних рішень нікуди не подінуться.

Ситуація ускладнюється тим, що наступний етап війни може виявитися ще важчим:за даними ГУР, є ознаки того, що росія готується до подальшої ескалації, зокрема мобілізації. У такому разі Україні знадобиться не менше, а більше впевненості в керованості армії. Тому головне питання, з якого варто починати будь-яку дискусію, – чи є сьогодні в Україні інший командувач, здатний керувати армією в умовах найважчої війни ефективніше?

Будь-яке кадрове рішення такого рівня має ухвалюватися президентом як Верховним головнокомандувачем, виходячи з наслідків, а не заради тимчасового суспільного схвалення, адже ставки в цьому рішенні є не політичними, а державними.

Стала відповідальність командирів за визначені напрямки, посилена координація між фронтом і найвищим керівництвом можуть сформувати інституційне підґрунтя для того, щоб спробувати реалізувати сценарій, про який говорив Білецький. Липнева зустріч Зеленського з фронтовими командирами вкладається саме в цю логіку: увага до розподілу особового складу, зміцнення позицій і забезпечення підрозділів є пріоритетами саме зараз – у межах “вікна можливостей”, яке може отримати Україна у найближчі пів року.